Кружики- село над Дністром

Кружики- село над Дністром

(Історична довідка)

Кружики – село яке розташоване у Самбірському районі, Львівської області.

Назва села походить від закрути «Кружка»- річища Дністра, де жили напівзалежні селяни.

Попри село протікає річка- Дністер. 

В давнину по Дністру проходив торговий шлях до чорного моря , а далі до Туреччини. На Кружиках була пристань, де завантажувались і розвантажувались товари з невеликих суден.

Від початку заснування село належало до Кульчиць. У селі було два хутори: Тулюки і Завохаб. Хутором Тулюк управляв пан Журавський, а хутором Завохаб управляв пан АдасьМанецкі, який збудував великий двір- двохповерховий будинок з різними господарськими прибудовами для худоби, свиней, птиці, стодоли для збіжжя та інш. Пан Манецькі володів майже усією кружицькою землею, яку давав селянам в оренду.

У 1701р село пережило епідемію холери, від якої померло багато селян.

У 1772р відбувся поділ Польщі, внаслідок якого Галичина відійшла під керівництво Австрії, а село увійшло до адміністративного Самбірського округу.

На початкуXX століття у с. Кружики було засновано товариство «Просвіта».Керівником «Просвіти» став організатор молодіжних осередків ОУН священик о.Мирон Чума, а згодом Юрій Гошко, який був членом ОУН. Він багато уваги приділяв національному вихованню молоді. Юрій горошко створив і керував церковним і сільським хорами та сільською самодіяльністю.

За ініціативою керівників «Просвіти» було побудовано школу.

 У 1882 року запрацювала однокласна початкова школа. Спочатку навчання велося польською мовою, але у 1936 році селяни домоглися навчання тільки українською мовою.

З приходом «червоних визволителів» у школі був розміщений гарнізон «червоної мітли».

Кружицька молодь активно підтримувала тісні контакти з молодіжними організаціями і товариствами, які працювали на Самбірщині: «Пласт», «Луг», «Каменяр», також вступали до українських партій ОУН, УНДО, УСРП.

На кінці сімнадцятого на початку вісімнадцятого століття була побудована стара дерев’яна церква.

У 1891 вона була перебудована на цвинтарі, де стояла стара каплиця.

У 1925 році була побудована дзвіниця.

         Польська окупація Західної України стала трагічною долею для села. Життя села під Польщею було тяжке. Проводилася шалена полонізація, зневажливе ставлення до всього українського. Відбувалися масові переселення поляків на наші землі. У школі навчання почалося польською мовою. Українська мова була заборонена у всіх державних установах.

         Розуміючи, що утискається національна свідомість, відбувається насміхання з української мови та її традицій-найосвіченіші, найсвідоміші кружичани взялися за освітньо-культурну роботу.

         Як тільки закінчилася війна з Польським окупантом уцілілі січові стрільці, вояки УНР, повернувшись з фронту стали вчителями школи. На той час держава не дозволила вести навчання українською мовою тому вони відкрили приватну школу. Вони вчили дітей: читати ,писати, любити і поважати Україну, учили бути українцями.

         1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Багато кружи чан вступали до лав польської армії, багатьох було забрано примусово. Війна з Польщею тривали лишу два тижні, але декілька кружичан встигли загинути.

         17 вересня село зайняли німецькі війська. 24 вересня німці відступили і село зайняла Червона армія. Село увійшло до Дублянського району Дрогобицької області.

         1940 р. почалася колективізація села. На базі панського маєтку Манецкого створюється колгоспний двір в якому працює більшість села.

         1941 р. відбуваються розстріли в’язнів Самбірської тюрми, на захороненні яких було багато молоді навколишніх сіл, в тому числі кружичан. В 1942 році розпочались вивози людей на каторжні роботи до Німеччини.

         З Кружик вивезли близько 50 осіб. Більшість з них повернулись додому після війни, дехто залишився проживати в Німеччині, дехто загинув.

У 1942 р. завдяки стягненю контингентів, повенів які часто наступали на село, весною наступив голод. Селяни рятувалися як могли, хто виїжджав до Польщі, Білорусії, Угорщини, хто обмілював свої цінні речі на їжу.

Голод 1942 р. забрав чимало життів.

В кінці 1942р. виникає УПА для боротьби з польськими бандами, що нападали на села і розграбовували їх. До УПА увійшли майже всі чоловіки села особливо ті хто перебував у ОУН.

         У 1996 році громада села вирішила розпочати будівництво нового храму Покрови Пресвятої Богородиці.

 Для будівництва храму кошти збирали з громади села, а також значну суму грошей передали Німецькі емігранти. Церкву будували на місті панського двору пана Манецкі. Всі роботи по будівництву виконувались громадою села безкоштовно.

         Церква Покрови Пресвятої Богородиці розпочала свою діяльність у 2001 році священиком церкви став Микола Волянський.

         Після побудови храму громада села вирішила, на відзначення пам’яті героям-односельчанам, які впали за волю України у боротьбі з ворогами висипати пам’ятну могилу. Місце для даного пам’ятника вибирали недовго і одностайно вирішили, що могила борцям за волю України, повинна бути у центрі села , на місці старої будівлі «Просвіти». За дуже короткий час громаді села вдалося збудувати могилу до Дня проголошення незалежності України у 2000 році. 

З цього часу, кожного року 24 серпня на могилі борцям за волю України відбувається панахида за загиблими.

У селі в боях за волю України, у тюрмах , у Сибіру загилуло багато осіб, репресували понад 20 родин, також немало військових загинуло на фронтах Другої світової війни.

         На невелику, неосяжну, бездонну могилу перетворили наші вороги всю Україну. Її нам копали і копають наші вороги. До сьогодні ми не можемо віднайти могили наших героїв- борців за волю України. Хоч на наших теренах де не копни-на людську кістку натрапиш. На сьогодні засівають могилами нашу землю наші сусіди.